ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЗАУРОЧНОЇ РОБОТИ УЧНІВ

ДПТНЗ «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування населення»

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЗАУРОЧНОЇ РОБОТИ УЧНІВ

Упорядник:

Керівник гуртка

Кудлай Олена Вікторівна

Чернігів, 2014 рік.

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ

ВСТУП……………………………………………………………………….

РОЗДІЛ І. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЗАУРОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

1. Завдання, принципи і особливості організації позаурочної

роботи ………………………………………………………………………...

1. Форми і методи позаурочної роботи…………………………………

2. Вимоги до організації і проведення гуртків………………………..

РОЗДІЛ ІІ. ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ГУРТКА «КРОЮ ТА ШИТТЯ»

2.1. Розробка гуртка «Крою та шиття» для учнів професійно-технічних навчальних закладів …………………………………………………………

2.2. Виготовлення виробу, як творчого проекту в процесі гурткової

діяльності ……………………………………………………………………

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………

АНОТАЦІЯ

Система освіти сьогодні постійно змінюється. Співпраця викладачів, керівників гуртків і учнів, їх взаєморозуміння, інтерес до навчання є найважливішими умовами учбового процесу на сьогоднішній день. Керівник гуртка, як викладач повинен постійно шукати творчий підхід в навчанні, створювати атмосферу взаємодії.

У розв'язанні зазначених завдань величезну роль повинна відігравати позаурочна робота. Одним з завдань професійно-технічної освіти є формування творчої особистості, трудове й моральне виховання. Проте навчальна робота не в змозі охопити всі види діяльності учнів, не в змозі задовольнити безліч його інтересів. А на гурткових заняттях створюються більш сприятливі умови для виявлення ініціативи учнів. Це сприяє розвитку творчих здібностей учнів, вихованню почуття відповідальності за розпочату справу. На заняттях гуртків учні мають можливість удосконалювати свої знання, поширювати та поглиблювати досвід, набутий на уроках технології виготовлення одягу, конструювання, обладнання та матеріалознавства. Саме тому позаурочна робота складає невід’ємну складову частину освітньої і виховної роботи.

Отже дана робота розкриває завдання, принципи і особливості організації позаурочної роботи; форми і методи позаурочної роботи; вимоги до організації і проведення гуртків; вказує педагогічні основи організації гуртків. Що в свою чергу дасть змогу керівникам гуртків вірно спланувати свою діяльність і обрати форми і методи її проведення.

ВСТУП

У законі України «Про освіту» йдеться про позашкільну освіту, як невід’ємну частину структури освіти. Зазначено, що сучасна освіта спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні [10].

У розв'язанні зазначених завдань величезну роль повинна відігравати позаурочна робота. Позаурочна діяльність є продовженням цілеспрямованої роботи на уроках, виховує самостійність учнів, ініціативу, привчає планувати свій час, допомагає виявленню й розвитку схильностей, творчих і естетичних здібностей.

Саме позаурочна робота, участь учнів у різних її видах - важлива сфера, у якій можливості для вияву творчості, а водночас і для особистісного самовизначення та самореалізації учнів є вельми широкими.

Зараз особливо гостро відчувається відсутність методичних розробок у позаурочній діяльності, де б у популярній формі розглядались стрижневі теоретичні питання та методи їхнього застосування в роботі з учнями професійних училищ. Саме тому найголовнішим аспектом дослідження буде вивчення впливу гуртка «Крою та шиття» у позаурочній діяльності на розвиток молоді.

РОЗДІЛ І. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЗАУРОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

1. Завдання, принципи і особливості організації позаурочної роботи

У міру вдосконалення практики навчання і виховання розвивається педагогічна наука, з'являються все нові й нові її галузі. Кожна нова галузь педагогіки вивчає, з урахуванням специфіки і особливостей педагогічних явищ, природу і закономірності розвитку і виховання якоїсь із сторін життєдіяльності людини.

Протягом останнього десятиріччя відокремились як самостійні такі галузі педагогіки: педагогіка освіти і виховання дорослих, середньої спеціальної і вищої школи, педагогіка культурно-освітньої роботи, батьківська педагогіка і позаурочна педагогіка [23, с.3].

У системі всебічного і гармонійного розвитку особистості важливе місце посідає різноманітна освітньо-виховна робота без обов'язкових навчальних планів і поза рамками програм, що її проводять в позаурочний час. Роль і значення позаурочної роботи у всебічному розвитку особистості посилюються тим, що вона сприяє вихованню не лише духовності і моральності, задоволенню різнобічних інтересів, а й стимулює розвиток творчої обдарованості й індивідуальності, залучає учнів до загальнолюдської гуманітарної культури.

Завдання позаурочної роботи реалізуються у її формах позаурочної роботи, які можна розділити на такі групи: індивідуальна праця учнів; колективна праця в гуртках по інтересах учнів; участь учнів у різноманітних масових заходах: екскурсіях, конкурсах, змаганнях, технічних іграх, зустрічах із цікавими людьми і т.п.

Коротко охарактеризуємо деякі з них.

Індивідуальна праця учнів у позаурочний час полягає в тому, що під загальним керівництвом учителя, вихователя учні самостійно виконують трудові завдання, що їх цікавлять. Тематика, зміст, складність і трудомісткість цих завдань повинні підбиратися з урахуванням вікових особливостей учнів і можливостей забезпечення їх всім необхідним для успішного виконання намічених планів.

У гуртку поєднуються учні, що проявляють досить стійкий, тривалий інтерес до конкретних видів практичної трудової діяльності: конструюванню й виготовленню виробів, виконанню практичних робіт [4, с. 5-13].

Працюючи в різних гуртках, учні навчаються конструювати, розробляти технологічні процеси, виготовляти різноманітні технічні об'єкти. Гуртковій роботі учень може за своїм бажанням приділити значно більше часу, тому й об'єкти підбирають складніші. При цьому створюються умови для творчого застосування знань і вмінь. Досвід показує, що учні, працюючи в гуртках, надзвичайно захоплюються, не шкодують часу і здатні створювати оригінальні конструкції пристроїв, які навіть знаходять застосування у виробництві. Про це свідчать, зокрема, виставки технічної творчості. Тут завжди багато досить складних діючих моделей різних машин і цілих агрегатів, а також оригінальних малогабаритних машин, при виготовленні яких є можливість виявити винахідливість (підйомні крани, прокатні стани, металообробні верстати та ін.) [27, с. 237].

Позаурочна навчальна робота будується на певних принципах, що мають забезпечити належний виховний і освітній ефект [3, с. 14].

Принципи позаурочної роботи – вихідні положення, які визначають вимоги до її змісту, методів і форм організації. Вони відповідають цілям та завданням усієї позаурочної роботи в школі та ілюструють суть педагогічної діяльності вчителя. Це насамперед науковість, систематичність і послідовність, природовідповідність, системність, цілісність, варіативність, демократизація і гуманізація, системність в організації навчальної позаурочної роботи, зв’язок з життям, суспільно корисна спрямованість, педагогічна доцільність змісту та форм та інші.

Згідно з принципом науковості зміст освіти і навчання мають складати тільки наукові знання. Науковим має бути і процес навчання [16, с. 93-97].

Систематичність і послідовність мають істотне значення і для розвитку учня. Постійне, регулярне встановлення зв’язку між мовою і мисленням розвиває і мову, і мислення. Тільки тоді, коли учень зможе правильно висловити свою думку словами, він її правильно зрозуміє.

Принцип системності вимагає того, щоб усіма можливими засобами викладач розвивав системність мислення учня, а це означає, що різноманітні види навчальних дій (доведення теореми, розв’язування логічних вправ, задач, розбір речень, вивчення твору, явища, факту тощо) здійснюються під кутом зору системної «призми» [16, с. 116-119].

На думку А. Дістервега, за основу побудови всієї споруди педагогічної науки має бути вибране положення, воно має бути головним, загальним, панівним, єдиним, формальним. Його суть у тому, що всі дії щодо навчання та виховання учня мають відповідати її природі, закономірностям її розвитку, задаткам, здібностям, нахилам, інтересам [16, с. 89-92].

Принцип цілісності виховання особистості передбачає здійснення виховання на основі всебічного розвитку особистості.

Варіативність передбачає можливість широкого вибору змісту, форм і засобів освіти і виховання у вільний від навчання час.

Принцип гуманізації навчально-виховної діяльності передбачає гуманне ставлення до кожної особистості зокрема, гуманізації взаємин між вихователями і вихованцями, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір’я до неї.

Принцип демократизації процесу виховання передбачає усунення зі спілкування і співробітництва авторитарних стосунків, забезпечення співробітництва на правах суб’єктів, формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини, її громадянською відповідальністю [19, с. 95–96; 14, с. 75-78].

Але позаурочній роботі властиві й свої специфічні ознаки: добровільність, ініціатива учня, заняття за інтересами, самодіяльність та ін.

Добровільність означає вибір учнем певного гуртка, секції відповідно своїм інтересам, схильностям, здібностям і прагненням.

Завдання педагогічного колективу полягає в тому, щоб зацікавити учнів позаурочною роботою, організувати її так, щоб вони прагнули брати в ній участь.

Інтерес дитини до знань – найважливіша передумова успішного навчання. Ян Амос Коменський у «Великій дидактиці» писав: «Погану… турботу про дітей виявляють ті, хто силоміць примушує їх учитися. Справді чого сподіваються цим досягти?» [3, с. 23].

Інтерес в позаурочній роботі має ще більше значення, ніж в навчанні, так як тут майже зовсім відсутня та обов'язковість, яка характерна для навчання. Інтерес виступає стартовою ділянкою включення молоді у сферу організованого дозвілля. Опора на інтерес, повага учнівського інтересу - закон позаурочної діяльності. Задача позаурочної роботи - викликати первинні інтереси, закріпити і перетворити їх у стійкі [3, с. 24].

Самодіяльність означає розвиток ініціативи і самодіяльності учнів.

Великі можливості для розвитку самодіяльності, ініціативи і громадської активності надає їх участь в роботі самодіяльних клубів, учнівських гуртків, в організації роботи суспільних молодіжних організацій і об’єднань.

Таким чином, позаурочна робота тісно пов’язана з навчальною діяльністю учнів, та не дивлячись на це, являє собою автономну область навчально-виховного процесу, сприяє розширенню сфери застосування вмінь і навичок, які були здобуті на уроках в процесі навчання. У цій сфері діяльність учня відзначається більшою самостійністю, творчістю, індивідуальністю тощо.

Участь у позаурочній роботі не є обов'язковою. Тут займаються учні, які виявляють бажання глибше ознайомитися з одним з навчальних предметів. Тому при визначенні змісту позаурочної роботи велику увагу приділяють нахилам учнів. Тільки в такому разі вдається забезпечувати їх активну участь у роботі гуртків та в інших формах проведення позаурочної роботи [27, с. 238].

Дуже часто учні приходять у гурток із своїми планами, самі пропонують об'єкт роботи, над яким хотіли б працювати. Звичайно, слід по можливості задовольняти бажання учнів. Проте не можна забувати, що учні, особливо середнього шкільного віку, не завжди здатні об'єктивно оцінити свої можливості. Вони часто беруться за роботу, яка їм не під силу. Тому завдання вчителя - в тактовній формі допомогти учням правильно підібрати об'єкт роботи, який відповідав би їх бажанням і водночас був посильним [28, с. 237-241].

На сьогоднішній день у різних навчальних закладах знаходять застосування різноманітні форми організації позаурочної роботи, їх можна класифікувати за різними ознаками.

1. Форми і методи позаурочної роботи

Виховання гармонійно розвинутої особистості молодої людини вимагає перетворення позаурочної роботи в струнку цілеспрямовану систему. Її створення — найважливіший результат зусиль педагогічного й учнівського колективів. Така система являє собою єдність цілей, принципів, змісту, форм і методів роботи, включає безліч взаємопов'язаних елементів.

Система позаурочної роботи має складну структуру. Її можна розглядати як єдність і взаємозв'язок багатьох елементів: планування, організації та аналізу діяльності.

Зміст системи позаурочної виховної роботи включає в себе єдність розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного виховання учнів, різноманітні види діяльності загальношкільного, класних та інших колективів. Він реалізується різноманітними формами і методами роботи [5, с. 15-17].

До позаурочних форм навчання належать: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, індивідуальні або групові додаткові заняття, предметні гуртки, домашня навчальна робота.

Семінарські заняття – обговорення колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень.

Семінари сприяють формуванню вміння самостійно засвоювати знання, аналізувати, синтезувати, абстрагувати, конкретизувати, узагальнювати, розвивати увагу, мислення, інтерес до навчального предмета. Проводять їх здебільшого у старших класах. Семінари складаються з двох ланок – самостійного вивчення учнями матеріалу та обговорення результатів їх самостійної пізнавальної діяльності.

Викладач заздалегідь визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання, розподіляє завдання між учнями з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові та індивідуальні консультації, перевіряє конспекти. Результати самостійної роботи учні подають у вигляді плану чи тез виступу, конспекту основних джерел, доповіді чи реферату. Обговорення відбувається у формі розгорнутої бесіди, повідомлення чи доповідей [6, с. 343].

Семінарські заняття поділяють на підготовчі, власне семінарські заняття, міжпредметні семінари-конференції.

Просемінарське заняття є перехідною формою організації пізнавальної діяльності учнів: від уроку, через практичні і лабораторні заняття, до власне семінарів. За навчальною метою їх поділяють на семінари-повторення та систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; комбіновані семінари.

Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на: семінари вивчення нового матеріалу, семінари узагальненого повторення, комбіновані; за способом проведення: розгорнуті бесіди, коментоване читання, доповіді та повідомлення, вирішення завдань, комбіновані семінари.

Особливість семінару розгорнутої бесіди полягає у тому, що його тему поділяють на невеликі за обсягом питання, вирішення одного з яких веде до вирішення наступного.

Семінар-доповідь покликаний розкрити певну проблему у вигляді тез та аргументів.

Головне завдання коментованого читання – навчити учнів глибоко розуміти, аналізувати і правильно тлумачити текст.

Семінар вирішення завдань проводиться після засвоєння учнями матеріалу з певної теми чи розділу.

Семінар-диспут є проміжним видом між семінаром-розгорнутою бесідою та семінаром-доповіддю. Нова інформація засвоюється в процесі обговорення протилежних поглядів.

Міжпредметний семінар є найскладнішим типом шкільного семінару, головне завдання якого – забезпечити усвідомлення учнями міжпредметних зв’язків, систематизувати знання, вміння, навички, підбити підсумки роботи [6, с. 344-345].

Практикум передбачає самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок.

Для зручності учнів поділяють на групи. На практикум відводиться 10-15 годин навчального часу протягом 2 – 3-х тижнів. Для його проведення складають графік, згідно з яким учні почергово виконують завдання, спостереження, експерименти. Завдання можуть бути однаковими і різним для різних груп учнів. Проводять практикуми переважно наприкінці року або півріччя [29, с. 179].

Головна мета практикуму – практичне застосування сформованих раніше вмінь і навичок, узагальнення і систематизація теоретичних знань.

Факультативні заняття проводяться на добровільних засадах, за вибором учнів.

За освітніми завданнями виділяють такі види факультативів: з поглибленого вивчення навчальних предметів; з вивчення додаткових дисциплін; з вивченням додаткової дисципліни з одержанням спеціальності; міжпредметні факультативи [6, с. 346].

Факультативи поділяються на теоретичні, практичні і комбіновані залежно від дидактичної мети. Факультативні заняття проводяться за спеціальними програмами, у зв’язку з уроками, поєднуються лекції і практичні заняття; учні багато працюють самостійно з додатковою літературою. Відповідно до типу факультативу формуються групи учнів, підбираються форми і методи роботи, форми проведення факультативних занять – уроки, семінари, екскурсії, дискусії тощо [15, с. 158].

Навчальна екскурсія – форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

Екскурсії виконують низку важливих функцій: реалізують принцип наочності, підносять науковість навчання, зв'язок із життям тощо. У навчальних програмах для кожного предмета дається обов’язковий перелік екскурсій та їх зміст.

Типи екскурсій: програмні і позапрограмні; тематичні і комбіновані; вступні, поточні, заключні; ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні, виробничі.

Методика проведення включає в себе підготовку екскурсії, вихід учнів на об’єкти, обробку матеріалів екскурсії, підбиття підсумків.

Вимоги до проведення екскурсії: наявність системи екскурсійної роботи і підготовка викладача до неї; чітке визначення освітньої і виховної мети, змісту екскурсії; правильний вибір екскурсійних об’єктів; раціональне поєднання слова і наочності; мотивація пізнавальної діяльності учнів; організаційна чіткість проведення екскурсії; дотримання правил техніки безпеки і правил поведінки під час екскурсії [15, с. 159].

Предметні гуртки створюють з різних навчальних предметів. Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючі назви. Члени предметних гуртків беруть участь у масових виховних заходах, тематичних вечорах, олімпіадах, конкурсах, випускають газети, альманахи. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професійних знань та навичок.

Предметні, технічні й спортивні гуртки є позаурочними організаційними формами навчання. Їх завдання – поглиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей. Організовуючи роботу гуртків, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання; має дбати про високу організованість і дисципліну під час занять; залучати до роботи якомога більше учнів; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять [29, с. 182-183].

Домашня навчальна робота підсилює діяльність учнів на уроках, відрізняється великою самостійністю, проводиться без керівництва учителя. Існують різноманітні види домашніх завдань:

• робота з текстом підручника;

• виконання різноманітних вправ і розв’язування задач;

• виконання письмових і графічних робіт.

У практиці зустрічаються і такі види домашніх завдань:

• прочитати статтю у науково-популярній книзі або журналі;

• переглянути кінофільм;

• проконсультуватися у тієї чи іншої особи про якусь подію, факт;

• спостерігати природне чи побутове явище;

• провести нескладний дослід.

Учнів потрібно навчити виконувати домашні завдання: бути уважними і спостережливими, вміти запам’ятовувати; користуватися мислительними операціями; цінувати і розподіляти час; фіксувати прочитане, побачене, прослухане; писати тези, конспекти, реферати тощо. Готувати учнів до виконання домашніх завдань потрібно на уроці при повній їх увазі, давати повну інформацію що і як робити [15, с. 157].

З метою розвитку в учнів навчальних можливостей, попередження і подолання неуспішності проводяться індивідуальні і групові консультації та додаткові заняття.

Олімпіади, конкурси, виставки учнівських робіт стимулюють навчально-пізнавальну діяльність учнів, розвивають творчі здібності і бажання позмагатися у вивченні шкільних предметів, у технічному моделюванні.

Консультації, заліки, екзамени – це теж позаурочні форми навчання, крім того, вони ще виконують контролюючі функції [15, с. 160].

Методами позаурочної роботи слід називати способи дії педагога і його вихованців, за допомогою яких педагог, спираючись на самодіяльність учнів, озброює їх знаннями, уміннями і навичками, виховує їх інтереси і смаки, формує в них науково-матеріалістичний світогляд, розвиває фізичні, розумові сили і творчі здібності, а разом з тим сприяє виробленню в них патріотичних поглядів та переконань, навичок і звичок поведінки.

До основних методів позаурочної роботи слід віднести: метод розповіді; метод бесіди; метод демонстрування; метод роботи з книгою; метод спостереження і дослідів; метод вправ; метод практичних робіт; інструктаж та показ.

Метод розповіді застосовується, як правило, в роботі з колективом учнів під час масових заходів або на занятті гуртка. Максимальна тривалість розповіді для учнів старшого віку — 30 хвилин.

Під час позаурочних занять з розповідями виступають і самі учні. Винниченко І.А. вважає, що «у процесі позаурочної роботи вчитель повинен привчати дітей до виступів перед колективом» [1, с. 41].

Метод бесіди застосовують у позаурочній роботі з усіма учнями. Це діалогічний спосіб роботи, коли керівник задає питання учням, слухає їхні відповіді, а учні, в свою чергу запитують керівника, якщо їм щось не зрозуміло.

Нерідко в позаурочній роботі доводиться знайомити школярів з різними об'єктами — рослинами і тваринами, машинами і механізмами, картинами і скульптурами тощо. Показування учням різних об'єктів з метою їх вивчення має назву демонстрування. Метод демонстрування особливо часто застосовують у роботі предметних гуртків. Як правило, демонстрування супроводжується бесідою або розповіддю.

Широко використовується в позаурочній роботі метод роботи з книгою. Він застосовується в різних видозмінах. Щоб розширити і поглибити знання учнів, їм рекомендують художню і науково-популярну літературу для позаурочного читання.

Спостереження і дослід — це два основних методи, за допомогою яких учні здобувають знання на основі реальної дійсності. При спостереженні учні вивчають різні явища і процеси, не втручаючись в їх хід. Дослід відрізняється від спостереження тим, що дослідник активно втручається в хід процесу, який він вивчає, за власним розсудом викликає або припиняє його, вносить у нього ті чи інші зміни та відмічає, які це дає результати, як позначається на ході процесу.

У багатьох випадках у позаурочній роботі використовують метод вправ. Вправою називають багаторазове виконання учнями певних дій, щоб виробити і вдосконалити різні уміння і навички.

Одним з найпоширеніших у позаурочній роботі є метод практичних робіт. На відміну від вправ практичні роботи, крім педагогічного ефекту, дають ще й суспільно корисний результат. Так, якщо учениця шиє на швейній машині виріб тільки для того, щоб оволодіти певною виробничою операцією, а цей виріб піде в нікуди, то тут ми маємо вправу. А якщо виріб потім мають використати певним чином, то це вже буде не вправа, а практична робота.

Освітнє і виховне значення практичних робіт дуже велике. Учні знають, що результатом їх діяльності має бути певна корисна річ. У такому разі вони ставляться до своєї роботи з великою відповідальністю і працюють з бажанням.

Всяке виконання учнями самостійних завдань потребує керівництва педагога. Таке керівництво здійснюється на основі інструктажу та показу. Розрізняють вступний, поточний і заключний інструктаж.

Показ являє собою різновид демонстрування. Вчитель виконує ту дію, яку мають повторити учні. Показ використовують при навчанні в гуртках з різних предметів та ін. Широко застосовують показ для вироблення в учнів різних трудових навичок [1, с. 40-45].

1. Вимоги до організації і проведення гуртків

Методика позаурочної роботи відрізняється від методики звичайних уроків. Діапазон можливостей тут ширший, різноманітність методів і форм більша. У позаурочній роботі треба так поставити справу, щоб розумове напруження чергувалось з відпочинком, розвагою.

Перш ніж організувати гурток, слід провести з учнями бесіди, показати їм саморобки, моделі, які б викликали в них бажання займатися цим.

Гурток - одна з основних форм позаурочної роботи. Гурткова робота спрямована на здійснення таких завдань: а) поглиблювати знання, вміння й навики учнів, набуті в процесі навчання, задовольняти їх запити й інтереси, розвивати розумові здібності, сприяти формуванню їхнього наукового світогляду; б) пов'язувати навчання з життям, з практичною діяльністю, розвивати в учнів їх нахили до занять науками, технікою, мистецтвом, спортом;

в) залучати учнів до громадського життя, виховувати у них суспільні інтереси, формувати патріотичні риси характеру; г) прищеплювати учням любов до красивого, формувати їх естетичні погляди, смаки.

До гуртка бажано приймати насамперед учнів, що успішно вчаться. Але відмовляти нікому не можна. Часто цікава й активна діяльність учня в гуртку підвищує його інтерес і до інших навчальних предметів.

Плануючи гурткову роботу необхідно дотримуватися принципу наступності і перспективності, тобто враховувати те, що учень повинен вивчити далі, працювати в тісному зв’язку теорії і практики.

З.А. Літова запропонувала, що перш ніж створити гурток, майбутній керівник повинен розробити його програму, структура й зміст якої повинні відповідати загальновідомим дидактичним принципам.

Робота шкільних гуртків будується звичайно з розрахунку 1 година у тиждень в 1-4-класах й 2 години - в 5-11-х класах, але ці вимоги може поставити сама школа. Щодо професійно-технічних навчальних закладів, то всі вимоги ставить сам заклад, але ґрунтується і опирається на шкільні програми і вимоги щодо організації гуртка.

Роботу гуртка планують, план складають на півріччя, але можна планувати і на цілий рік. Складається спеціальний план гуртка. Він містить такі основні розділи:

1. Вступ;

2. Пояснювальна записка. Де розкривають мету курсу, основні завдання, те що повинні знати і вміти учні.

3. Безпосередньо тематичне планування.

Можна використовувати і більш детальне планування за нижче приведеною таблицею. Дана схема являє собою більш детальне планування з визначенням дати проведення та відповідальними. Кількість годин зазначається для кожної теми, що значно зручніше для викладача (Рис. 1.3.1).

Тема заняття	Вид заняття	Хто проводить	К-ть годин	Дата проведення
Назва розділу

Рис. 1.3.1. Схема плану гуртка

1. Зміст навчального матеріалу. Де розписуються по розділам теми занять, практичні роботи та ін.

У програмі гуртка розкривається не тільки зміст, але й указуються прогнозовані результати - опис знань, умінь і навичок, які одержать вихованці в ході занять, що розвивають здатності і якості особистості.

Крім того керівник гуртка повинен на кожне заняття скласти орієнтовний план-конспект. Заняття гуртка може складатися з таких основних структурних елементів: вступне слово керівника гуртка, виступи гуртківців з відповідним повідомленнями, виконання всіма учасниками гуртка практичних завдань, відповіді на запитання.

Відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України N 240 від 23.06.2000 «Про затвердження Інструкції з ведення ділової документації у загальноосвітніх навчальних закладах I - III ступенів» плани роботи гуртків складаються на період, визначений педагогічним колективом, в довільній формі і узгоджується з заступником директора з навчально-виховної роботи. Планування роботи у загальноосвітньому навчальному закладі не виключають право керівників, педагогічного колективу на творчість, різноваріантність у виборі форм і структури планів. Вони повинні бути стислими, конкретними, лаконічними, передбачати заходи, які обов'язково мають бути виконаними і які можна контролювати. Навчально-виховний процес у загальноосвітньому навчальному закладі регламентується розкладом уроків та позаурочних занять на півріччя, які мають забезпечити рівномірне навантаження учнів та раціональну організацію праці педагогічного колективу. Роботу гуртків, секцій, позаурочні заходи тощо слід планувати у дні з найменшою кількістю уроків з обов'язковою перервою після основних занять [18].

Учитель має вести облік відвідувань, але не для того, щоб карати за пропуски, а контролювати відвідування.

Особливої уваги вимагає комплектування гуртка першого року навчання. Його доцільно проводити в другій половині вересня, після того як у навчальному закладі вже уточнений розклад уроків. Інформація про набір у гурток: короткі відомості про гурток, про вік прийнятих, про час і місце запису повинна бути вчасно доведена до учнів.

Керівник розмовляє з кожним з новачків, виявляє галузь його інтересів і рівень підготовки. Запис проводиться в спеціальному журналі або на окремих бланках-картках. Учням, які записалися в гурток повідомляється розклад роботи, час і місце проведення першого заняття.

Комплектування гуртка не закінчується з початком його роботи, він може продовжуватися ще і протягом навчального року. Це відбувається тому, що, з одного боку, має місце відбір, а з іншого боку - нерідко і після початку занять з'являються бажаючі записатися в гурток.

Протягом року проводять одне – два відкритих заняття. Такі заняття популяризують роботу гуртка, збуджують інтерес до предмета і в інших учнів.

Основним звітним документом гуртка є навчальний журнал. В ньому вказується тема кожного заняття, відмічаються присутні. Крім цього, керівникові гуртка рекомендується вести щоденник роботи, у який звичайно вписується план заняття, опорні поняття, перелік виконуваних виробів, короткі висновки зі спостережень за роботою окремих учнів і т.п.

Якщо гурток працює вже не перший рік, то на період проведення запису рекомендується організовувати невелику виставку моделей, навчальних посібників, виробів, які зробили учні.

Учасники гуртка повинні бути близькі за віком, різниця у віці може бути не більше 1-2 років.

Учням, які записалися в гурток повідомляється розклад роботи, час і місце проведення першого заняття. Режим роботи гуртка повинен бути стабільним, погодженим з розкладом навчальних занять і проведенням інших заходів [20, с. 57-58].

Наприкінці кожного навчального року в ході вивчення курсу учні працюють над розробкою творчого проекту. Вибір теми проекту залишається за учнями. Це дає можливість учням розробити проект за улюбленим напрямком, що дозволяє розкрити тему у проекті якнайкраще. Даючи право самим обирати тему, ми отримуємо, як правило, цікаву інформацію про внутрішній світ сучасних учнів. Тому велике значення має продуманий вибір об'єктів праці в гуртку.

До гуртка не можна відразу залучати велику кількість учнів. Гурток може успішно почати роботу, коли виявили бажання працювати в ньому 8-10 чоловік. Гонитва за кількісними показниками, як правило, на перших порах роботи призводить до негативних наслідків, не дає можливості виявити кожному свою активність, що знижує зацікавленість у роботі і часто є причиною вибуття з гуртка. З іншого боку, не можна відштовхувати бажаючих брати в ньому участь. І якщо учнів, що виявили бажання працювати в гуртку, багато, то слід створити кілька груп. Отже, гурток може складатися з 12—15 чоловік.

Заняття гуртка доцільно проводити так, щоб не перевтомлювати його членів.

Одним з головних завдань роботи гуртка є правильне поєднання форм і методів роботи, спрямованих на збагачення знань учнів, прищеплення їм вмінь і навичок, з розв'язанням задач. На заняттях гуртка досить складний і серйозний матеріал подається в цікавій і захоплюючій формі. Завдяки різноманітності форм і методів роботи в гуртку викладач не тільки розширює світогляд учнів, поглиблює їхні знання, здобуті на уроках, а й зацікавлює, прищеплює їм навички до конструювання.

Крім того слід поєднувати практичну діяльність учнів із здобуттям ними нових теоретичних знань. Інакше знижується загальний педагогічний рівень роботи, і вона зводиться до вузького ремісництва. Звичайно загальнотеоретичний матеріал подається в процесі практичної роботи.

Для визначення тематики практичної роботи таких гуртків велике значення мають інтереси і запити учнів, підготовка керівника, матеріально-технічне оснащення занять.

Починати практичну роботу в гуртку треба з виконання невеликих індивідуальних завдань, бо це дозволяє легше і повніше визначити інтереси і ступінь практичної підготовленості кожного. Це дає також можливість виявити членів гуртка, яким в процесі занять треба приділяти особливу увагу. Присвячувати перші заняття поглибленню теоретичних знань не можна, бо затримка на підготовчому ступені призводить до різкого спаду зацікавленості.

При організації гуртків необхідно забезпечити гуртківців необхідними приміщеннями, які б забезпечували ефективну їх роботу. Вибране приміщення повинно відповідати вимогам безпеки праці, тобто повинно бути обладнане необхідними приладами та інструментами. Робочі місця учнів повинні відповідати напрямкам їх роботи. Інструменти повинні зберігатися в окремих місцях персональне для кожного гуртківця, де він може залишати і свої вироби.

З усього вище сказаного зробимо висновки, що перш ніж створити гурток, майбутній керівник повинен розробити його програму. У програмі гуртка розкривається не тільки зміст, але і вказуються прогнозовані результати - опис знань, умінь і навичок, що одержать вихованці в ході занять, здібності і якості особистості. Програму доповнює побудований на її основі план навчально-виховної, господарської й іншої роботи гуртка. Ці документи затверджуються керівником навчального закладу.

Велике значення має продуманий вибір об'єктів праці в гуртку. Для технічного напрямку це - виготовлення оснащення для майстерень, навчальних і побутових приладів, наочних приладів та інше.

Необхідною допомогою для керівника гуртка служить календарно-тематичний план, у якому передбачаються дати проведення занять, назви розділів і тем, основні поняття, зміст практичної діяльності, методичне забезпечення й устаткування. При його обговоренні з членами гуртка потрібно по можливості врахувати їхні пропозиції і побажання. Важливо, щоб учні самі стали організаторами життя гуртка, відчули відповідальність за його роботу, а керівник уміло, тактовно керував їхньою діяльністю.

На основі календарно-тематичного плану розробляються і проводяться конкретні заняття. Готуючись до кожного з них, керівник гуртка уточнює зміст роботи, підбирає необхідне устаткування, матеріали.

Підсумки роботи гуртка підводяться наприкінці навчального року і поряд з усною оцінкою досягнень кожного з гуртківців підкріплюються виставкою їхніх творчих робіт.

Нерідко трапляється, що, відвідавши два-три заняття, учні кидають гурток. Причини цього можуть бути різними, але основна - недооцінка керівником індивідуального підходу до гуртківців. Треба кожному з них допомогти знайти себе в гуртку, перебороти неминучі труднощі, зацікавити захоплюючою перспективою. Для цього варто створювати проблемні ситуації, вносити в роботу елементи гри і змагання, улаштовувати зустрічі з цікавими людьми, відвідування виставок і т.п. У методику роботи варто обов'язково включати в доступній учням формі знайомство зі способами технічних протиріч: об'єднання - роз'єднання, прискорення - уповільнення, зменшення - збільшення й ін., методів пошуку рішень творчих технічних задач: «мозковий штурм», морфологічний аналіз, контрольні питання. Корисно також включати в заняття рішення кросвордів, ребусів, задачі на кмітливість, розвиток уяви.

Якщо на заняттях не передбачаються однакові для всіх роботи, використовують бригадну форму. Кожна бригада, що складається з 3-4 учнів різного рівня підготовки, виконує завдання по одній із запропонованих керівником схем. Найбільш досвідчені і підготовлені учні призначаються бригадирами. Бригадна форма застосовується й у тих випадках, коли фронтальність не може бути забезпечена через недолік устаткування. З окремими гуртківцями, що самостійно розробляють той або інший технічний об'єкт, вивчають літературу, готують доповіді і повідомлення, можлива організація роботи з індивідуального плану. При цьому найбільш повно можуть бути враховані їхні інтереси, рівень підготовки і схильності.

У ході занять створення сприятливої емоційної та психологічної атмосфери для роботи є невід’ємною частиною, цьому може сприяти використання музичного фону: це може бути тиха спокійна музика або «голоси природи» (спів птахів, дзюркотіння струмку, шум дощу тощо). В такій невимушеній творчій обстановці занять створюється атмосфера , яка сприяє успішному проведенню ігор і вправ, у процесі яких у підлітків формуються навички позитивного спілкування.

Педагогічна ефективність самостійної роботи гуртківців багато в чому залежить від якості керівництва нею з боку педагога. Керівник гуртка передбачає порядок виконання технічного завдання на кожному етапі, навчає учнів раціональним прийомам праці, інструктує їх, спостерігає за ходом роботи, вчасно надає допомогу в подоланні виниклих труднощів, у виправленні допущених помилок.

Таким чином, щоб гурткові заняття проходили успішно, необхідно дотримуватися таких вимог:

• завчасно розробити календарно-тематичний план та програму гуртка;

• заняття гуртка повинні проводитись чітко за розкладом;

• гурткову діяльність краще проводити з невеликими групами учнів по 10-15 чоловік, група має включати постійну кількість учасників;

• враховувати вікові особливості учнів;

• черговість і зміст занять мають сприяти зростанню відвертості у груповому спілкуванні;

• для створення щирої атмосфери заняття повинно проводитись без сторонніх спостерігачів.